Як зірка в небі – Україна в серці,
Моє майбутнє і моє життя.
В.Олійник
Василь Олійник "Антологія краю.
Долина. Болехів. Околиці "
Антологія знайомить читача з творчими здобутками Долинщини і Болехівщини. В антологію увійшли твори літераторів, які народились в нашому краї, або упродовж багатьох років живуть, працюють, творять у нашому регіоні. Частина імен доволі відома літературному світові – Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Василь Куйбіда, Олесь Дяк, Василь Олійник. Антологія знайомить нас із творами молодих літераторів – Тетяни П’янкової, Ольги Паньків, Оксани Сподар. Вирує творче життя на Долинщині. І сьогодні воно невід’ємне від того літературного процесу, що відбувається в Україні.
Ольга Паньків - молода поетеса з м.Долини
Тінь зірок опустилася на плечі...
Тінь зірок опустилась на плечі
Золотистим осіннім вогнем.
Я далеко від в тебе в цей вечір,
Але мрію про щастя твоє.
Бачу радості стомлені крила
На палітрі хвилюючих днів.
Голос лагідний, ніжний і милий
Кличу з пам`яті зоряних снів.
Знов невпинно секунди, хвилини
Все летять у крилатих бажаннях.
Ми у буднях збираєм перлини
Із надії, і мрій та кохання.
Чи ж доречні пекучі докори,
І банальність несказаних слів,
І непевна якась випадковість?
Знаю точно, ти скажеш, що ні.
Я далеко від тебе в цей вечір
І між нас кілометри без меж.
Тінь зірок опустилась на плечі,
Та я знаю, ти віриш... ти ждеш.
Тетяна П'янкова - молода поетеса з смт.Вигоди
Так хочеться повірити...
Це літо, наче перелітний птах,
З`являється і знову відцвітає.
Ворожить на тендітних пелюстках
І з соняхами разом відцвітає.
Залишились позаду всі жалі,
По той бік дня за часом вже не стежать,
І квіти ті, що а вазах на столі,
Давно, мабуть, вже літу не належать.
Ну ось і все. Допите вже вино
І краплі в склянці, наче рештки літа.
Квіткам хотілось сонця, та воно
Вже не змогло серця їм відігріти.
Від сонця не нагріється кришталь,
Воно, як і колись, чуже й високе.
А для ромашок сонце, як медаль,
Як нагорода, що не пилить ока.
І, мабуть, вже не треба більше слів.
Не воскресять слова зів`ялих квітів.
За театральною завісою дощів
Співає день прощальну пісню літа...
Оксана Сподар - молода поетеса з м.Долини
Портрет осені
Розгубленість сполоханої ночі
Злетіла в небо бризками зірок.
А місяць знов над вухом дзеленькоче,
Як дзвоник, що скликає на урок.
Який урок? Хай буде – малювання!
Хапаю пензель сну і табурет...
– А фарби де?
– А фарб мені не треба! –
Знайду всі барви на палітрі неба
І намалюю Осені портрет.
Моя натурниця лежить така розкішна!
Вітрами чеше коси вогняні.
До ніг їй треться дощ, як сіра кішка,
А груди яблук – а-ах, які смачні!
Ще кожен пальчик, кожен вигин тіла
Такі прекрасні – руки обпечеш!
А потім? Потім?! Врода облетіла...
І ти також від долі не втечеш.
І тільки на портреті моїх згадок
Красою чаруватимеш віки!
Малюю я володарку загадок,
Та пензель сну вже падає з руки...
Ще тільки мить, і сонячне проміння,
Немов учитель, стишуючи крок ,
На шибці пензлем виведе: „Відмінно! –
Мою оцінку за нічний урок.
Шедевр готовий! Сонце прокидається...
Надходить днина ясна і погожа...
Мені з портрета Осінь усміхається!
Чомусь вона на мене дуже схожа!..