Василь Васильович
ОЛІЙНИК

27 березня 1981 року друком вийшла перша збірка віршів Василя Олійника «Стремено».

 

 «Молодий поет дебютував збіркою віршів, в яких оспівується революційне минуле нашого краю, цикл поезій, присвячених сучасності. Читачам подобаються акорди інтимної лірики. Василь Олійник – перший літератор в районі, який видав книжку своїх поезій». 

​

Ось як описує вихід цієї збірки журналіст та друг поета Михайло Борис: «Це була велика подія в колективі, і не тільки в нашому, бо на той час ніхто з працівників редакції не мав власної книги. Адже тоді важко було її видати. Суворими були рамки цензури, автор обов’язково насамперед мусив вихваляти вождів компартії, щасливе життя радянського народу, досягнення п’ятирічок і не заглиблюватися в історичне минуле. До того ж журналісти й особливо поети були під пильним наглядом працівників КДБ».

 

 Це був такий собі «поетичний метелик» на 40 сторінок у м’якій обкладинці. За цю збірку Василь Олійник отримав перший у своєму житті великий гонорар – 900 карбованців. Це велика сума на той час.

У жовтні 1984 року Василь Васильович познайомився зі своєю другою майбутньою дружиною. Ось як згадує той час Любов Олійник: «На той час кожен із нас мав свою історію сімейного життя. І через це доводилося більше придивлятися, прислухатися один до одного, щоб знову не помилитись… А вже на Новий рік ми були разом, однією сім’єю».

​

Хоча за фахом Василь Васильович був журналістом, та поетична стихія його перемагала. 

Уже в 1992 році виходить чергова збірка поезій «Гармонія площин», згодом – «Толока» (1997), «Княгиня» (2000), «Крижма» (2005), «Понад шляхами сивими» (2009), «В нашім домі новина» (2012), «Я росту для тебе, Україно» (2012), «Крихтина для голуба» (2013), «Йордань-вода» (2015). 

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

            

Крім того Василь Олійник був автором художньо-документальних нарисів «Європейський тенор із Вельдіжа» (2000) про видатного, але незаслужено забутого українського співака Василя Тисяка; «Пісенний акорд Юрія Соловія» (2017) про талановитого диригента, організатора хорових колективів на Прикарпатті; співупорядником «Антологія краю. Долина, Болехів, околиці» (2000), в якій зібрано творчу спадщину  літераторів Долинщини та Болехівщини; упорядником альманаху «Столиця Франкового серця» (2006), присвяченого 150-річчю з дня народження Івана Франка, куди увійшли твори багатьох поетів Долинщини й області.

                  

Його вірші друкувалися в збірниках та альманахах «Новоліття», «Калиновий спів», «Ранковий клич», «Карпати», «Вітрила». У періодиці були вміщені його цікаві публікації про яскравих особистостей: священика і письменника Миколу Дерлицю, педагога, поета і директора Долинської гімназії Михайла Пачовського, видавця Степана Коляджина, хореографа Василя Верховинця, краєзнавця і бібліотекаря Романа Скворія, заслуженого лікаря України Саву Охрончука. Всім їм відкрито меморіальні дошки, в чому велика заслуга і Василя Олійника.

​

Василь Олійник любив Батьківщину, а ще більше поет любив Долину, її ошатні вулиці.  Тож закономірним і знаковим стало те, що в оголошеному міською радою конкурсі на кращий текст гімну міста, перемогу здобув саме вірш Василя Олійника (додаток Е), покладений на музику Богдана Погонича. Затверджений на сесії Долинської міської ради 11 лютого 2010 року, гімн став одним із атрибутів символіки й щороку звучить на урочистостях міста.