Як зірка в небі – Україна в серці,
Моє майбутнє і моє життя.
В.Олійник
Пам'яті поета
Василь Олійник був поетом ліриком, дуже любив свою землю і людей, створив знаменне для краю Всеукраїнське щорічне літературне свято Франкової лірики; розказував краянам і всій Україні про любов Франкову до нашої землячки – Ольги Рошкевич… Бережно ставився до поетичного образу, цьому навчав і своїх вихованців у літературній студії.
Своїм життям і творчістю, красою слова напував справи всіх, хто був поруч. Людина вмирає лише тоді, коли про неї забувають. Постать Василя Олійника, його особистість і творчість – чесна, толерантна, замилувана поезією – залишає його для нас назавжди.
На Калущині відкрили меморіальну дошку поетові Василю Олійнику
До 70-річчя 11 лютого 2018р., у його рідному селі на Калущині відкрили меморіальну дошку поету, члену Національної спілки письменників України, члену Національної спілки журналістів України, голові Долинської районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, члену ради районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, краєзнавцю, громадському діячеві, надзвичайно добрій і щирій Людині, інформує Долинська РДА.
Автор меморіальної дошки – талановитий калуський скульптор і архітектор Ігор Семак.
Рідна сестра Василя Марія, її син Богдан, невістка Оксана і відома "просвітянка" з села Голинь Калуського району Оксана Тебешевська | Фото: Оксана Тебешевська.
У людській душі сіяв зерна,
які любов’ю освятив
Не стало поета сівецької родини
Летять у небі журавлі,
Курличуть нам сумні пісні й новини.
Що тут, в Прикарпатському краю,
Не стало поета сівецької родини.
Покинув він свій рідний край,
Сказав журавликам: “прощай”,
На крилонька мене візьміть
І в Царство Боже занесіть.
На цій землі я сіяв і орав,
Пшеничне поле віршами засівав,
Щоб родилось добірне зерно —
Людям на щастя, радість й добро.
Чом, чом, земле моя,
Мене так швидко у обійми взяла.
У мене залишилась незасіяна рілля,
Чому мені таку коротку долю дала.
І де б я в світі не бував,
Тобі я, ненько, присягав.
Творив я щирі молитви,
О, милий Боже, Україну збережи.
Бо вже скінчився мій життєвий плин,
Мене покликав Божий Син,
Небесна Сотня і воїни ОУН-УПА,
Герої-кіборги, яких забрала в нас війна.
Небесний лицар-воїн Архистратиг Михаїл
Збирає військо, щоб Україну захистити,
В Москві з’явився лютий звір,
Його потрібно умертвити.
Я залишаю цей прекрасний світ,
Річки і поле, й рідну яворину,
Стареньку матір і сестру,
Своїх дітей і люблячу дружину.
За мою душу помоліться,
Я залишаю вам свою любов.
Один до одного горніться,
А Мати Божа візьме вас під свій покров.
Скажи, скажи нам, милий Боже,
Де наша провина.
Що матуся, як Пречиста Діва-Мати,
Поховає сина.
Ой, сину, мій сину,
Ти моя дитина,
Поховала-м мужа свого,
Тепер треба сина.
Прощай, дружинонько кохана,
Утри свої гарячі сльози,
Твоя любов і щирі молитви
Не скують навіть люті морози.
Глянь на мене на смертному ложі,
Не плач, не сумуй, не тужи.
Я не вмер, лиш покинув ці рожі,
Де ми в парі з Тобою йшли.
Прощай, Соломіє, доню дорога,
Ти моя втіха, зіронька ясна,
Світи мені дорогу в небеса,
А моя любов залишиться між вами.
Прощай, мій сину, ангеле мій дорогий,
Тебе люблю, Тобою горджуся,
Тобі лишаю музу я свою,
Бо я до Тебе в снах своїх вернуся.
Прийшла сівецька вся родина,
Складає свої щирі молитви.
За душу твою й добрі справи
Поки живі ми — з нами Ти.
Сестра Марія від болю завмирає,
Ніхто не вірить, що Тебе нема.
А біль утрати серце крає,
Що не співатимуть Тобі вже солов’ї.
Прощайте друзі по перу,
Вибачте, що я вас залишаю.
Я крилонька свої зітру,
Бо я на другий світ вже поспішаю.
Ми будемо молитися до Бога
І тисячу свічок запалимо Тобі,
Хай буде світлою Твоя дорога,
Мир і спокій Твоїй душі.
9.02.2016
Іван Хомин
В. Олійнику
Поет писав, вкладав у слово душу,
Ловив мелодію цимбалів навесні,
І малював красу Говерли й Лису ,
А ще підсніжник гладив запашний.
Писав вірші про рідне Придністров’я,
Стареньку хату, грушку у саду.
Його слова насичені любов’ю,
В них бачу й чую душу молоду.
Поет творив в ночі і в білу днину,
Писав про радість щастя і біду.
В віршах своїх змальовував людину,
Людину добру, щиру, молоду.
Василь любив життя. Творив натхненно,
Франкове свято він для нас створив.
Поезію писав так філігранно,
Немов у віршах Ангел говорив.
Твої вірші, поете, знає кожен -
У них душа і України спів.
Забути ми Олійника не можем.
Для нас усіх він жив, любив, творив.
Л. Тимчій
05.02.2020.
Світлій пам’яті В. В. Олійника
Душа поета
вирвалась із клітки,
Летить до Вічності –
Там дім її повік.
Пізнати Істину,
Та тільки через мудрість,
Хотів великий світлий чоловік.
Він сіяв зерна,
Що давали сходи,
На світ дивився
З висоти століть.
Душею прагнув
Прихилити світло,
Воно ж бо завжди так манить.
Не зносиш душу,
Бо вона не рветься,
І жити буде
Вічно у світах.
Творім добро,
Тоді воно воскресне
В дзвінкому співі,
Наче вільний птах.
Марія Бойчук (член літературного об’єднання «Сонячна криниця»)
На білій крижмі
На білій крижмі радості й журби
Мінило небо манускрипти волі.
Поміж поетів і співців доби
Лютневий день його приніс в подолі.
Співала скрипка й плакала гроза.
Проміння слалось в білі заметілі.
Лишались знаки на чутливім тілі.
Тремтяче серце мулила сльоза.
Вжилося слово в біль і сум доріг
І освятилось правдою батьків,
Коли надія вийшла за поріг
І написала долю між рядків.
Ярослав Савчин
Присвята Василеві Олійнику
…Тож, друже, й далі через серце чуле
Перепускай обпечене минуле,
З нетлінною любов’ю до Христа.
Не оскверни ж і день грядущий всує,
Лукавість творчій вдачі не пасує,
А правда й чесність – суть твого єства.
Ярослав Дорошенко