Василь Васильович
ОЛІЙНИК

Любіть її

                                                                             Повернувшись на Батьківщину

                                                                             переможницею Міжнародного пісен-

                                                                            ного конкурсу "Євробачення 2004",

                                                                           відома українська співачка Руслана

                                                                           Лижичко, поцілувала землю...

Зарошену, заквітчану

Із веснами повінчану

І літом розціловану -

Любіть її, любіть.

Хай тихий смуток осені

Не заплітає коси їй

І хай зими хурделиця

Не закрива блакить.

Ідіть до неї з піснею,

Любов`ю благовісною,

Отак, немов до матері,

Яка дарує світ.

Не пошкодуйте ніжності

І молодої свіжості,

Не приховайте радості

І мрій стрімкий політ.

Всміхніться їй зарошеній,

Снігами запорошеній

І атомом вже міченій,

Але землі своїй.

Цілуйте не стидаючись,

Всім серцем присягаючись,

Вона того вартує в нас,

Щоб поклонитись їй. 

 

«Наступна п’ята збірка поета «Крижма» (2005) є  органічним продовженням його попередніх книжок «Стремено», «Гармонія площин», «Толока», «Княгиня». У ній історія душі ліричного героя розкривається у контексті стрімкої круговерті нашого життя й вічного прагнення творити добро наперекір злу. Що, врешті-решт, завжди було найвищою метою митця у нині сущому світі. Його вічного вибору.

​

Я гордий тим, що в мене є Карпати,

Багато рік великих і малих,

Що можу жити, мріяти, співати,

До зір злетіти з просторів земних.

Карпат вершини – то мої фортеці,

Надійне і могутнє опертя,

Як зірка в небі – Україна в серці,

Моє майбутнє і моє життя.

​

  Рідний край, де поет народився і виріс, а в образі рідного краю – вся Україна, слугують своєрідним фундаментом сповіді поета, котрий пильно прислухається до себе, до людей, з якими довелося розділити все, що вабило і хвилювало. Розчаровувало, чи «обпікало болем серце». Втішало, чи засмучувало…Так у вірші «До біографії», ліричний герой Василя Олійника зізнається: «Всього я встиг на світі пережити», - і все, що було колись у житті, наново оживає тепер у його слові. У його стихії автор почувається напрочуд природно, легко і впевнено. Про що б він не вів із читачем розмову.

  Загалом у всіх чотирьох розділах книги («Несу своєї долі прапори», «Крижма», «Наша хата пахне грушами», «Ромашки й зорі на путі свічу») автор звертається до широкого контексту загальнолюдських цінностей. У ній духовний світ ліричного героя особливо щедрий на добро, приязний та мудрий, і водночас чутливий до проблем нашого сьогодення. Проблем, здається, настільки складних, що інколи наступають хвилини, коли ліричному героєві, охопленому сумними почуттями розчарування й безнадії, хочеться покинути все і «у даль невідому летіти».

​

Так на схилі липневого дня,

Як до спокою хиляться віти,

Осідлати б прудкого коня –

І у даль невідому летіти.

Геть від суму, від прикрих зітхань,

Не питати у вітру дороги,

Від зневіри й пустих сподівань,

І, звичайно, від себе самого…

​

   Але ж крім всього іншого, крім того, що в отому світі насправді «можна померти від зневіри й гіркоти», митець повинен завжди відчувати свою високу відповідальність за його долю, «бо так уже написано і суджено йому», і жити вірою, що вона неодмінно буде кращою, світлішою і багатшою. І, ясна річ, докладати до цього усіх своїх творчих зусиль. Якраз таке розуміння проблеми дозволило ліричному героєві заявити прямо:

​

Ніхто, крім мене, не пройде дорогу,

Яку мені судилося пройти,

Хай перемога там, а чи знемога –

Ітиму від версти я до версти.

В роботі буду кожен день згоряти,

Міцніти буду й молодіти в ній.

Бо взяв я в долі крижму небагату –

Вінок гарячих сподівань і мрій…

 

Що ж така доля митця. Безкорисливо слугувати мистецтву й людям. Вічному й прекрасному на землі. Людина та її доля – ці слова визначають основне концептуальне начало збірки «Крижма», незважаючи на те, яка тема виділяє той чи інший твір – патріотична, релігійна, пейзажна чи інтимна. Проникаючи у глибину того, що стало предметом осмислення і переосмислення, поет демонструє уміння зацікавити читача, а через зацікавленість дарувати йому радість пізнання. Перечитуючи вірші «Галицький роздум», «Коляда», «Великодня елегія», «Балада про вчителя», «Журавлі», «Каштани» чи присвяти пам’яті талановитого музиканта і композитора Юрія Соловія «Заспівай же мені», заслуженого лікаря України Сави Охрончука «Прощання», відомій українській співачці Руслані Лижичко «Любіть її» та іншим діячам культури та мистецтва ще раз можна переконатися наскільки ці твори не тільки ліричні, а й пізнавальні. Автор вдало вміє виокремити зміст того чи іншого факту чи вчинку і дати їм своє тлумачення, зберігаючи чітко окреслену власну позицію як людини та патріота.

​

Був тихий день.

Ще падав тихше сніг,

Такий легкий, немов бджолині крила,

Все менше залишалося доріг,

Дививсь на сніг дитячими очима,

А сніг летів і потайки лягав,

На дно душі – то зримий, то

Незримий.

Так мимоволі входила зима

В моє єство, і я ставав зимою,

А сніг летів, руками обома

Тримав я скелю неба над собою.

​

Лише людина, ставлення якої до природи, можна сказати язичницьке, органічно глибинне, і яка воєдино злита з її таємничими чарами, може написати такі рядки. Або ось такі:

​

Я жду тебе… Згора незриме літо,

Крадеться осінь у мої сади,

Так хочеться, так хочеться зустріти,

Тебе в цей день, кохана – приходи!...

Я жду тебе! Я жду тебе з дороги,

Ромашки й зорі на путі свічу,

Згорає літо. Та нема нікого,

Лише на серці краплі від плачу…

​

 Отже, нове художньо довершене, зігріте сердечністю поетичне видання Василя Олійника увібрало в себе все те, що стосується кожного з нас. А саме: любити людей, рідну землю, гордитись нею і поважати себе на цій землі, як личить справжньому господареві. А ще воно засвідчило, наскільки зміцнів і змужнів талант поета. І наскільки по-новому розкрилися його творчі можливості.»

                                                                                                                                         (Дмитро Юсип, критик), с.364

 

Качкан В. Віщі знаки думки, серця і руки. Антологія українського автографа.Том1 / Володимир Качкан. – Івано-Франківськ: ВТП "Вік", 2010. – 768 с.