Василь Васильович
ОЛІЙНИК

У 1977-83 роках Василь Олійник навчається на заочному відділенні факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. У цей же час його, як активного дописувача, було запрошено на роботу в редакцію районної газети «Червона Долина», де він шліфував свою писемну майстерність. У редакції газети Василь Васильович працював з листами та громадськістю. Оскільки у багатьох листах школярі надсилали йому свої перші літературні спроби, виникла ідея створення літературної студії «Сонячна криниця». Тут початківці навчалися правил віршування, а кращі твори регулярно друкувалися.

Разом із тим шліфувався і поетичний талант Василя Олійника. 27 березня 1981 року друком вийшла його перша збірка віршів «Стремено». Про це повідомлялося на шпальтах місцевої преси: «Молодий поет дебютував збіркою віршів, в яких оспівується минуле нашого краю, цикл поезій, присвячених сучасності. Читачам подобаються акорди інтимної лірики. Василь Олійник – перший літератор в районі, який видав книжку своїх поезій».

Ось як описує вихід цієї збірки журналіст та друг поета Михайло Борис: «Це була велика подія в колективі, і не тільки в нашому, бо на той час ніхто з працівників редакції не мав власної книги. Адже тоді важко було її видати. Суворими були рамки цензури, автор обов’язково насамперед мусив вихваляти вождів компартії, щасливе життя радянського народу, досягнення п’ятирічок і не заглиблюватися в історичне минуле. До того ж журналісти й особливо поети були під пильним наглядом працівників КДБ» [2, c. 32]. Це був такий собі «поетичний метелик» на 40 сторінок у м’якій обкладинці. За цю збірку Василь Олійник отримав перший у своєму житті великий гонорар – 900 карбованців. Це велика сума на той час.

В перших віршах  відчувається, що автор пише про те, що пережив, що бачив, про що добре знає. Часто постають образи трудівників, картини простого сільського вечора. Так у вірші «Коли мій сусід, чиї руки немов з чавуну» змальовано звичайне життя простого трудівника, але в той же час зроблено наголос на внутрішньому світі ліричного героя. Читаючи вірш, проймаєшся настроєм зображеного і ніби сам потрапляєш у прекрасний світ музики, що наповнює людські серця . До батька-матері, до рідної оселі, до малої батьківщини він мав особливо трепетну любов. Про це говорять його поетичні рядки з віршів «Перевал», «Іду селом, яке мене виводило у світ», «З книги Землі».