Як зірка в небі – Україна в серці,
Моє майбутнє і моє життя.
В.Олійник
Збірка поезій "Толока"
Багато творів із збірки «Толока» (1997) («Ростімо», «Раковець», «Це все, неначе по війні», «Дітлахи») перетинаються із гострими проблемами сьогодення, вбачається паралель між минулим і сучасним. Є тут вірші-роздуми, інтимна лірика – своєрідне продовження тематики попередніх книг. Збірка «Толока» складається із трьох розділів: «Весна стежки мені під ноги стеле», «Скажімо світу хто ми єсть», «сподівань таємнича стежина». Художнє слово Василя Олійника спрямоване на осмислення складних подій, свідками яких є кожен із нас. Яскравим прикладом цього є вірш «Ростімо», де за допомогою різних художніх засобів (метафор «інертність маси», «з краплини мусим відродитись»; епітетів «загублених провінцій», «центрів осяних», «свобода наша недопита»; образу-символа «дух Тараса», антитези «ми не лиш на світі люди, але й народ на світі ми») автор закликає читача до відродження нашої нації, до розуміння того, що ми є українцями.
Плідно живе в розділі «Сподівань таємнича стежина» ніжний струмінь інтимної лірики. Про кохану жінку автор пише тремтливим, одухотвореним намистом слів, мрійливо уособлюючи її земну красу. («Серпнева ніч», «І світ ланів, і світ любові», «А для щастя не треба багато», «Карпатських гір вітрила голубі», «Ти приїжджала у село моє», «Любов»).
Король весни
Зелену зачіску поправив виноград,
Повіяв теплий вітер, наче з Криму,
Розносять бджоли музику на крилах,
Густим пелюстям заіскрився сад.
Ну, хто повірить, що була зима
Отут недавно - вперта і затята?
Іду селом, неначе через свято,
Здається, буднів на землі нема.
Здається світ казковим кораблем,
Який причалив до мойого серця...
І, маючи сьогодні диво все це, -
Я сам собі назвався королем.
Король весни! Одвічно молодий,
Хмільний від липи і черемхи трішки,
Піду собі через країну пішки,
Побачу все в принаді весняній.
Мене вітають, просять за столи -
І я щасливий у своєму краї.
Я маю все, лиш підлабуз не маю,
Бо зневажаю ницих будь-коли.
І це дивує інших королів,
Яким лакузи дорогі і милі.
Піду один в свої палаци білі,
Де ждуть мене панове солов`ї.
Я з ними вип`ю повен щастя келих.
Весна стежки мені під ноги стеле,
Цвіте весна у батьковім саду.
вірші Василя Олійника
Ростімо
Синам загублених провінцій
І дочкам центрів осяйних,
Нам ще рости до українців,
Нам ще тягнутися до них.
Як побороть інертність маси,
Надати чіткості ходьбі,
Щоби відчути дух Тараса,
Як дух безсмертя у собі?
Віками нас пересівали,
Переселяли в чужо світ.
Зухвалля дикої навали
Лишало в кожнім серці слід.
Той слід важкий, як слід копита,
Як слід гарматного ядра.
Свобода наша недопита
Голодним ворогом до дна.
З краплини мусим відродитись
У зливу, бурю, в океан,
І зацвісти, заколоситись,
Укрити ярим злотом лан.
Тоді українцями аж будем,
Коли відчуємо грудьми,
Що ми не лиш нас віті люди,
Але й народ нас віті ми.