Василь Васильович
ОЛІЙНИК

Багато творів із збірки «Толока» (1997) («Ростімо», «Раковець», «Це все, неначе по війні», «Дітлахи»)  перетинаються із гострими проблемами сьогодення, вбачається паралель між минулим і сучасним. Є тут вірші-роздуми, інтимна лірика – своєрідне продовження тематики попередніх книг. Збірка «Толока» складається із трьох розділів: «Весна стежки мені під ноги стеле», «Скажімо світу хто ми єсть», «сподівань таємнича стежина». Художнє слово Василя Олійника спрямоване на осмислення складних подій, свідками яких є кожен із нас. Яскравим прикладом цього є вірш «Ростімо», де за допомогою різних художніх засобів (метафор «інертність маси», «з краплини мусим відродитись»; епітетів «загублених провінцій», «центрів осяних», «свобода наша недопита»; образу-символа «дух Тараса», антитези «ми не лиш на світі люди, але й народ на світі ми») автор закликає читача до відродження нашої нації, до розуміння того, що ми є українцями.

       Плідно живе в розділі «Сподівань таємнича стежина» ніжний струмінь інтимної лірики. Про кохану жінку автор пише тремтливим, одухотвореним намистом слів, мрійливо уособлюючи її земну красу. («Серпнева ніч», «І світ ланів, і світ любові», «А для щастя не треба багато», «Карпатських гір вітрила голубі», «Ти приїжджала у село моє», «Любов»).